Олена Конотоп усе життя працювала у державній структурі — відповідала за документообіг, знала, як працює система, звикла до відповідальності. Але коли після особистої втрати вона вирішила змінити роботу, виявилося, що всі її навички й досвід більше не мають значення. Не тому, що застаріли. А тому, що їй — 48.
Дізнаючись такі історії, можемо міркувати про те, що у суспільстві міцно вкоренилося кілька міфів. Перший із них — переконання, що після певного віку жінка втрачає «драйв» і не здатна адаптуватися до сучасних вимог. Другий — це ідея про те, що жінки зрілого віку менш корисні, ніж молоді працівниці, адже не володіють «актуальними» навичками чи не такі «гнучкі». Це не лише принизливо, але й неправда. Адже досвід, життєва мудрість і стійкість — це те, чого часто бракує молодим спеціалістам.
Складно не помітити, що ця проблема має чітко виражену гендерну складову. Згідно з дослідженням, проведеним Human Rights Watch, жінки в Україні часто зазнають дискримінації під час прийому на роботу, що проявляється у вимогах щодо віку та статі в оголошеннях про вакансії.
Чоловіків зрілого віку, навіть якщо вони втрачають роботу, все ще частіше сприймають як професіоналів. Їхній вік асоціюється із солідністю, а не з обмеженнями. Дослідження опубліковане українським Держстатом свідчать про те, що відсоток працевлаштованих чоловіків зрілого віку стабільно вищий, ніж жінок у тій самій віковій категорії. Це підтверджує, що проблема вікової нерівності на ринку праці має чітко виражену гендерну складову: чоловіків після 50 років роботодавці частіше сприймають як професіоналів із солідним досвідом, у той час як жінкам доводиться вдруге доводити свою кваліфікованість.
Статистика свідчить, що на практиці це призводить до вищого рівня безробіття серед жінок після 45–50 років порівняно з чоловіками того ж віку. Відтак жінки змушені працювати надмірно, аби відповідати цим суперечливим критеріям, тоді як чоловічий досвід переважно сприймається як додатковий плюс без подібних застережень.
Отже, офіційні цифри, наведені в дослідженні, лише підкріплюють той факт, що вікова дискримінація посилюється гендерним чинником: чоловічий вік часто вважається перевагою, а жіночий – перешкодою.
Водночас у цій темі є й інший, глибший пласт — економічна нерівність. Низькооплачувані «жіночі» професії, які нерідко залишаються єдиним вибором для жінок у зрілому віці, — це не тільки виклик для їхньої гідності, а й спосіб закріпити у суспільстві нерівність. Прибиральниці, санітарки, няні — ці професії життєво важливі для функціонування соціуму, але вони майже завжди вважаються низько престижними і пропонують мінімальні умови праці. Це не випадковість: низька вартість праці у цих сферах часто обґрунтовується тим, що «жінка просто виконує свою природну роль».
Проблема вікової дискримінації на ринку праці – це не лише питання працевлаштування, а й відображення ширших суспільних уявлень про вік, продуктивність і цінність людини. Те, що жінки після 45 років стикаються з відмовами лише через цифру у паспорті, говорить про глибші культурні установки, які часто залишаються непомітними, але суттєво впливають на реальне життя.
Законодавчі ініціативи могли б допомогти змінити ситуацію, але проблема значно ширша. Важливо також переглянути ставлення до праці жінок у зрілому віці та загалом до ідеї продуктивності. Ця тема зачіпає не лише питання роботи і зарплат, це, зокрема, й про базову людську гідність. Дискримінація за віком – це не рідкісний виняток, а проблема, з якою стикаються багато жінок. І коли ми говоримо про рівні можливості, варто пам’ятати, що вони мають бути доступні для всіх, незалежно від віку.
