Шукати роботу після 45 – завдання навіть не з однією, а з трьома зірочками. Вакансій багато, але варто глянути на вимоги – і майже скрізь вказано: “до 35 років”. Олена Конотоп, активно шукаючи роботу, стикається з цим постійно. Вона пропрацювала у поліції понад 20 років, займалася діловодством, добре знає свою справу. Але після смерті чоловіка вирішила змінити роботу – не хотіла більше наштовхуватись на співчутливі погляди та коментарі від колег. Уже два роки Олена відправляє резюме, ходить на співбесіди, але її пошуки щоразу заходять у глухий кут. Проблема не в браку досвіду чи кваліфікації – її відмови пояснюють лише одним фактором: віком. Український ринок праці часто ігнорує жінок після 45, залишаючи їм лише важку фізичну працю з мінімальною оплатою та нестабільні умови.
Одна зі спроб Олени знайти місце з більш-менш гідними умовами була на кондитерському заводі. Робота потребувала значних фізичних зусиль – 12-годинні зміни без можливості сісти, одноманітні рухи, що виснажують суглоби та постійний стрес, що супроводжує роботу на великому виробництві. Через кілька місяців стан здоров’я погіршився, і працювати далі стало неможливо. До того ж, зайнятість виявилася тимчасовою – завод наймав людей лише на сезон, після чого більшість працівників просто звільнили.
Далі була робота кухаря в ресторані. Виснажливий графік – знову 12 годин на день – і заробітна плата в 700 гривень за зміну. Олена не встигла навіть адаптуватися до нового місця, як через місяць ресторан закрився, а разом із ним і можливість бодай якогось заробітку. Нестабільність малого бізнесу під час війни особливо болісно вдаряє по тих, для кого знайти роботу і так непросто.
Зараз Олена щодня надсилає резюме, але відповідь майже завжди однакова: “Ми шукаємо молодших кандидатів”. Виходить, що у країні, де постійно говорять про кадровий дефіцит, є жінки з досвідом і бажанням працювати, які залишаються поза увагою системи.
