Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Українки під час війни приміряють на себе нові ролі. Ми бачимо багато дівчат  у лавах ЗСУ –  це і медикині, і снайперки, і водійки транспортних засобів.  Також наші жінки волонтерять,   вони  під обстрілами доставляють гуманітарну допомогу,  вивозять людей з зони бойових дій, ганяють машини для військових. Тому я думаю наше суспільство, бачачи таких мужніх жінок навколо, зрозуміє, що гендерні стереотипи мають стати атавізмом.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Щоб вистояти необхідно зберігати віру. Я розумію, що інколи це дуже складно. Особливо в моменти, коли в новинах, в оточенні, в подіях все настільки темне.  Але не зважаючи на це, треба, щоб ця віра і надія, яка жевріє, яка настільки потужна, яка нас тримає рік і показує всьому світу, хто ми, от щоб вона не згасала, щоб вона підживлювалась. І зберігати цю віру допомагає знання, що твої близькі у безпеці, і що  ми українці  дійсно боремося зі злом зараз, і тому ми маємо перемогти.

Я нам всім бажаю якнайшвидшої  перемоги  і можливості повернення додому для тих, хто не вдома, і возз’єднання з близькими, хто не возз’єднаний.  Бо саме в таких ситуаціях ми розуміємо справжні цінності  без будь яких надбудов і конструкцій. І те, що ти живеш,  і твої рідні поруч, і можуть прокидатися наступного дня в своїх домівках – це і є цінність.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Багато жінок виїхали з країни. Хтось називає це зрадою. Але я не вважаю їх ані боягузками, ані жертвами. Це жінки, які зробили вибір задля безпеки своєї родини та дітей, вони мають на це право. Українські діти — це наше майбутнє, ми повинні його захищати.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Мені надають сили гарні новини з фронту. Нам пророкували 3 дні, а ми вистояли майже рік. Надихають друзі та колеги, які допомагають іншим, роблять донати, волонтерять. Звичайні люди, що просто виконують свою роботу. Вони — моє натхнення, мій стимул. Завдяки їм я розумію, що все недарма.

Усім жінкам бажаю сили триматись, терпіння та віри. З такими українками немає жодних сумнівів щодо нашої перемоги. Можна з гордістю казати «Цей народ не подолати». І, звісно ж, бажаю миру нам всім та перемоги!

З 2014 року я допомагаю ЗСУ, працюю з ветеранами та зараз, як консультантка безбар’єрності та інклюзії, роблю все, від мене залежне, аби пораненим було куди повертатися — у більш сприятливий соціум, отримувати якісні послуги.
Також велику частину коштів я спрямовую на збори для підтримки ЗСУ, зараз інакше не виходить — ні ми без них, ні вони без нас.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Жінки в ЗСУ. Нарешті у нашому суспільстві ця тема вже не є такою табуйованою. Проте вона все ще досить стигматизована. Вважаю, що цей день в Україні точно має стати Днем просвітництва щодо проблем, потреб та звитяги наших воїнок.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Намагаюсь розраховувати свої сили, адже це не коротка дистанція, ми не маємо права здаватися. Хочу побажати усім: якщо ви відчуваєте, що час трішки натиснути на павзу — зробіть це, відпочиньте й продовжуйте з новими силами. Я не вірю в «берегинь», я вірю в силу української землі та нашого роду! Переможемо!

Ми й до 24-го лютого багато зробили для людей, які постраждали через війну, що розпочалась у 2014-му році, отже досвід у нас був. Але масштаби кризи тоді були зовсім інші.
Довелось будувати нову систему багаторівневої допомоги постраждалим внаслідок бойових дій майже з нуля. Це було дуже важко, бо ресурсів майже не було.

За кілька днів ми вже мали гарячу лінію кризової психологічної допомоги для жінок з дітьми та ЛГБТКІ-спільнот. За тиждень запрацювали шелтери, які приймали вимушено переміщених осіб з вразливих категорій. Та швидкість, з якою ми вибудували систему допомоги, — неймовірна. Але це праця 24/7 наших активісток та волонтерок, які зробили неможливе, адже вони самі перебували в таких самих обставинах, що й інші — багато хто втратили житло, ресурси та близьких.

Моя головна мета полягала у тому, аби знайти ресурси для нашої роботи. Мені це вдалось.
Кожен день з початку повномасштабної війни був днем у режимі нон-стоп з постійними комунікаціями з усіма, хто могли хоча б чимось допомогти Україні. Тисячі листів, онлайн-зустрічей, розвантажень, пакування та сортування гуманітарної допомоги.
Найскладнішим є і було — обирати, кому ми зможемо допомогти, а кому ні.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

На мою думку, найважливіше для нас під час війни — зберегти наші здобутки у сфері прав жінок й не допустити реваншу проросійських сил в Україні, які намагаються просувати наративи про традиційну роль жінок у суспільстві. Російська інформаційна війна тримається на протидії гендерній рівності, яка є синонімом рівності жінок й чоловіків, та на залякуванні усіх «гейропізацією» Європи. Україна свій вибір зробила, ми десятки років боремося за те, аби всі люди мали рівні права та були захищені від насильства й дискримінації. Тому ця війна насамперед — визвольна, війна за свободу та рівність. Шляху назад немає. Жінки в Україні — усюди, а не лише вдома чи на кухні. Жінка — це людина, а не додаток до чоловіка. ЛГБТКІ люди — такі ж, як і гетеросексуальні люди, з родинами, дітьми та сім’ями. Ми маємо відстояти наші принципи та нарешті поставити крапку у питаннях рівності. Тоді росії не буде на що опиратись ідеологічно у спробах продовжувати захищати тут «руській мір».

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Я хочу побажати кожній жінці в Україні стійкості та сил для продовження боротьби. Де б ви не були, пам’ятайте, Ви — важлива! І Ви робите те, що можете, навіть якщо здається, що цього недостатньо. Роль жінок часто є невидимою та недооціненою, але це не означає, що Вас не існує! Ми обов’язково переможемо і будемо намагатися розповісти усьому світу про героїчність українських жінок, які тримають на собі відбудову та захист нашої країни, часто залишаючись у тіні.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Сили на продовження боротьби дають мої діти, вони служать в ЗСУ, а я маю триматися тут.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Мені подобається те, що я роблю, я бачу результати. Надає сил, коли бачу, як конкретні жінки звільняють своє життя від насильства.

Я бажаю українським жінкам, аби війна в нашій країні якомога швидше скінчилась, і щоби кожна з нас мала можливість бути собою, розпоряджатися своїм життям так, як вона того хоче. Щоб в Україні нарешті настали часи, за яких жінка — не ресурс, не об’єкт, не інструмент, а повноцінна громадянка своєї країни, яка має свої права та можливості їх реалізувати.

Окрім мілітарної підтримки військовим, ми надаємо гуманітарну підтримку цивільним жінкам, які лишились в прифронтових зонах, а також навчаємо їх необхідним для виживання навичкам — ми проводили курси з водіння автомобіля, тактичної медицини та тактичної підготовки. До нас звертаються жінки, які хочуть долучитися до війська, ми консультуємо їх та ділимося власним досвідом, а ще налагодили психологічну підтримку для волонтерок.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Зараз, під час війни, жінки стають надзвичайно вразливими. Насильство виходить далеко за межі побутових стосунків, воно тепер — спосіб терору, ще один інструмент, який ворог використовує для залякування. Безпеку наших жінок треба відстоювати вже на міжнародному рівні. Для мене важливо, аби українки, які перебувають у полоні, не були «невидимою» категорією. Ми повинні добиватися покращення умов їхнього утримання, протидіяти насильству в полоні, що дуже складно зробити, коли ворог грає не за правилами.

На жаль, окрім зовнішніх небезпек, вистачає негідників й серед своїх. Тому на повістці й досі Стамбульська конвенція — для того, щоб вона повноцінно діяла, потрібно внести деякі зміни у наш кримінальний кодекс.

Я бачу перспективу у тому, щоб посилювати жінок у війську, трансформувати саму систему, роблячи її привабливою для жінок. Адже збільшення жінок на посадах, де приймають рішення, перетворює армію з інструменту насильства на інструмент захисту.

І, звичайно, просувати більше жінок у переговорних процесах щодо війни. Коли їх так багато «у полях», а на вищому рівні — одна-дві, про який справедливий світ ми можемо говорити?

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Сил діяти мені надає думка про те, що, якщо кожен опустить руки на своєму місці, ми можемо легко втратити країну. Зараз надважливо попри все діяти системно, уникати швидких непродуманих дій та акумулювати сили на потім. Після перемоги легше не буде, якщо ми хочемо жити у нормальній країні, розслабитися, в кращому випадку, зможуть наші діти.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Я вважаю, що зараз було б надважливо висвітлювати потреби жінок у війську і ті труднощі, з якими вони стикаються. Також потрібно говорити про гендерно зумовлене насильство щодо жінок, бо це сьогодні дуже важливо. Треба апелювати до суспільства, визначити, що ми можемо зробити, аби підтримати жертв насильства чи хоча б не нашкодити. Ще я б хотіла привернути увагу до проблем сімей військовослужбовців. Зараз це складна і маловисвітлена тема.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Мені надають сил мета та розуміння того, навіщо ми продовжуємо боротьбу. Я вважаю, що людина здатна на все, але за умови, що вона знає, навіщо це робить.

Жінкам України я бажаю віри у свої сили, стійкості духу і мудрості. Хай як би важко не було, варто озирнутися назад і побачити, скільки всього вже здійснив український народ і українські жінки. Це справи, які колись здавались неможливими, але ось ми тут. І вистоїмо надалі.

які межували з лінією зіткнення на момент спроби захоплення області та столиці. А ще допомагала з забезпеченням місцевому моргу, що постраждав від ракетного удару та Центру крові на початку повномасштабного вторгнення.

Як громадянка країни, яка перебуває в стані війни та якій фінансово складно, я продовжую платити податки, що формують бюджет наступного фінансового року. Адже хочу, щоби моя держава попри велику кризу була спроможна забезпечувати фінансуванням лікарні, оборонну галузь, напрямок соціального захисту та інші. Ми всі зараз маємо бути зацікавлені у тому, щоби наша країна продовжувала повноцінно функціонувати та не перетворилася на «випалене поле». З точки зору інформаційного внеску, я також намагаюся бути постійно активною. Постійно спілкуюся з іноземними ЗМІ, роз’яснюючи їм ситуацію з позиції людини, що перебуває в місті, яке системно зазнає ракетних атак. Так, завдяки володінню англійською мовою, в мене неодноразово брали інтерв’ю такі глобально відомі майданчики як «CNN», «NCBS», «BBC», і локальні з Норвегії, Нідерландів, Тайваню, Японії, Німеччини та інших країн світу. Усім їм обов’язково кажу про те, що українці, попри первинні прогнози різних держав, не збираються здаватися, і що спротив наш є загальнонаціональним, а не поодиноким.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

На мій погляд, захист жінок від домашнього насильства має бути в пріоритеті завжди, незалежно від обставин. Ба більше, в час, коли в країні дуже нестабільна ситуація з точки зору психологічної напруги, кількість випадків домашнього насильства може зростати. Відтак, однією з пріоритетних тематик має стати розробка ефективних механізмів захисту від домашнього насильства та допомоги постраждалим після того, як епізод вже стався. Але разом з тим мають бути розроблені механізми ефективної превенції. Тим більше, що Стамбульську Конвенцію вже ратифіковано. Держава може рухатися значно далі, аніж заборонні приписи. Потрібно розробити механізми для ефективного притягнення до відповідальності домашнього кривдника. Це означає, що вони (механізми) мають бути добре виписані та застосовуватися на практиці таким чином, щоби жертва домашнього насильства була дійсно захищена, а не формально.

Разом з тим зараз, після початку повномасштабного вторгнення, до лав ЗСУ вступило дуже багато жінок, але сама система все ще не є адаптованою для них на достатньому рівні. На мій погляд, потрібно ретельно вивчити потреби у захисті прав військовослужбовиць та почати працювати над вирішенням вказаних ними проблем.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

У першу чергу я бажаю кожній жінці самоусвідомлення, що жінка — це не слабкість, а сила. В сучасних умовах жінка — це суб’єкт у боротьбі з ворогом, повноцінна одиниця громадянського суспільства, яка здатна на захист себе та усього, що її оточує, включно з нашими територіями. Ми маємо бути самозарадними, аби не втратити те, що маємо.

Мені особисто сили на боротьбу дає підтримка найближчого оточення та довіра тих людей, які зверталися до мене по допомогу.

Моя мотивація доволі потужна, вона знаходиться на кількох рівнях. Для того, щоби вистояти — потрібно не заходити у позицію жертви та прийняти роль людини, готової до тривалої боротьби. Тоді з’являються сили. А коли є сили, з’являється й ресурс, навколо згуртовуються люди, готові брати участь у цій боротьбі разом з тобою.

Вистояти для нас — це екзистенційне питання. Якщо ми не вистоїмо, росіяни нас знищать фізично лише за те, що ми українки. Така наша реальність в сучасних умовах війни. Ми прекрасно розуміємо, чого зазнали усі ті вбиті, закатовані та зґвалтовані жінки, яких знаходять у могилах стихійного чи масового поховання. Тому я бачу ситуацію так — ми не маємо вибору, ми мусимо вистояти заради того, щоби вижити.

Я хочу жити у вільній від росії та всього російського Україні, яка має демократичний устрій та у якій панує верховенство права. На прикладі лише одного мого роду по маминій лінії — чотирьох попередніх поколінь — можна прослідкувати, як сильно українці постраждали від радянських репресій, геноцидів, радянської та сучасної окупації. І все це дійшло до нашого часу, моє покоління у 21 сторіччі знову мусить чинити спротив тому самому ворогу. Ворогу, який століттями намагається знищити мій народ. І я роблю все можливо, аби на боротьбі мого покоління все й завершилося. Щоби наступні покоління не мусили продовжувати її, платячи занадто високу ціну, а могли спокійно займатися розвитком країни та жити своє спокійне життя.

У 2014 році я вже пережила початок окупації Луганська, звідки мусила евакуювати маму, після чого наша квартира зазнала серйозних пошкоджень від російських обстрілів. І мені це дуже болить. Як і тема окупованого Луганську вцілому. 2 червня 2014 року я вже прокидалася від війни. Тільки тоді це були автоматні черги та гранатомети, а тепер — ракети та значно більший масштаб атаки. Перед початком великої війни я прийняла рішення більше нікуди не тікати, залишитися в країні у найтяжчий за всю історію її незалежності час. Адже за 8 років окупації Донбасу та захоплення Криму я стала міцнішою морально, готувалася до чогось більшого.

Загроза повномасштабного вторгнення була для мене очевидною. Це було лише питання часу. 24 лютого я чітко розуміла, що маю певний набір навичок та знань, завдяки яким здатна допомагати іншим людям. Думаю, набір якихось практичних навичок є в кожної з нас. Питання у тому, чи бачимо ми себе у якості ресурсної одиниці для боротьби з ворогом, чим можемо бути корисними. Адже насправді це може бути що завгодно — роль бійчині у лавах ЗСУ, медична допомога чи приготування «Бандера-смузі», плетіння захисних сіток та організація зборів на амуніцію й снайперські приціли, виконання адвокаційної ролі на міжнародних майданчиках чи щось інше.

Для кожної з нас зараз знайдеться багато роботи, знайдеться своя ніша і свій підопічний, який потребуватиме підтримки. Українські жінки найсильніші, вони здатні на неймовірні речі. Від розгортання гуманітарних штабів чи шпиталів за одну ніч до виконання складних дипломатичних місій. Останній рік показав нам, що для українських жінок немає нічого неможливого.

Його безперервна робота протягом 11 місяців проводилася у таких масштабах, швидкостях і у таких об’ємах, що на сьогодні ми можемо пишатися досягненнями, яких, можливо, за мирних часів нам вдалося б досягнути лиш за кілька років.

Ми займаємося психологічною допомогою постраждалим від війни жінкам та їх дітям у проєкті «Незламна мама». Наразі надали реабілітаційну допомогу близько 1 500 жінкам та їх дітям. Розвезли 400 тонн гуманітарної допомоги по гарячих точках, підтримували дітей до 3 років, забезпечуючи їх усім необхідним для життя.

Окрім того, наша команда розробила програму «Смілива», яка допомагає дівчатам-підліткам навчитися самозахисту та пройти психологічну підтримку для розуміння того, як розпізнавати різні види насильства як під час війни, так і за мирних часів. Уся наша робота направлена на підвищення культури залучання психологічної допомоги в разі особистої потреби. Ми також ведемо й просвітницьку діяльність, і інформативну, і превентивну. Наразі «Фонд Маша» — організація, яка величезними кроками розширює свою діяльність та ставить собі на 2023 рік мету відкривати офлайн-центри. Ми прагнемо, щоб у кожному регіоні країни було місце, куди українські жінки завжди можуть звернутися за допомогою.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Війна показала, що насильство існує в найстрашніших його проявах. Ті сексуальні злочини, які були скоєні ворогом з нашими жінками, дітьми, людьми похилого віку — вони, мабуть, ніколи не вкладуться у слова, настільки вони жахливі. Та я маю сказати, що війна також показала — зрушення у проблемі соціального ставлення до усього цього, але на мій превеликий жаль, поки невелике.

Жертви навіть такого страшного виду насильства, як сексуальний воєнний злочин, так само як і жертви домашнього насильства за мирних часів не поспішають звертатися в поліцію, не поспішають звертатися по допомогу зараз, і ніколи не висвітлюють того, що з ними сталося.

Це свідчить про те, що говорилося раніше вустами борчинь за права жінок — у нас попереду ще багато роботи над тим, аби тема справедливого покарання, притягування до відповідальності злочинців і кривдників стала пріоритетною. Або однією з пріоритетних, якщо ми говоримо про формування здорового суспільства. Бо то не є здоровим, то не є нормальним, то не є справедливим і чесним, що жінки нині продовжують потерпати як жертви, як «м’ясо», як неживі істоти! У 21 столітті, за часів такої відкритої боротьби планетарного масштабу за права жінок, у нашому суспільстві всеодно панує стереотипність. Вона не дозволяє жінкам почуватися у власній країні захищеними чи хоча б розраховувати на справедливий суд та покарання за те, що з ними коять.

Я дуже хотіла присвятити цьому (і буду присвячувати) багато свого часу, ресурсів, знань і дій. Мене дійсно дуже сильно лякає те, що ми так повільно зрушуємо цю тему у бік якихось результатів. Згадати лиш ці п’яні вечірки, що неслися нещодавно інтернетом — вони повторюють страшні випадки сексуальних злочинів, скоєних ворогом. Так не повинно бути. Ми так багато зробили задля того, аби усього цього не було, але воно все ще є. І жінки продовжують мовчати. Мені дуже хочеться застати часи, коли жінка зрозуміє увесь свій інструментарій впливу на суспільство, аби захистити себе та відстояти свою правду.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Я дуже хочу бути причетною до цих змін. Я хочу, аби мої діти формувалися у суспільстві, у якому не буде гендерних стереотипів, не буде приниження жінки, де за жодних обставин не толеруватиметься насильство. В жодному з його проявів. Натомість у нашій країні буде квітнути вміння людей любити та поважати усі органічні, природні та нативні прояви кожної й кожного та саме право на ці прояви.

До вересня 2022 р. (поки це було фізично можливо) працювали з тимчасово непідконтрольними Україні територіями, закуповували найнеобхідніше (ліки та засоби гігієни) і перенаправляли у Херсонську та Запорізьку області. Також підтримували місцевих фермерів, купували у них продукти. Наразі, після звільнення Херсона та частини Херсонської області, допомагаємо їм генераторами, гігієнічними та миючими засобами, ліками, дитячим харчуванням та їжею. На жаль, жодного доступу до лівобережної Херсонщини ми поки не маємо. Та віримо в ЗСУ й чекаємо на звільнення цих територій.

Усе це було б неможливим без підтримки людей, українок, українців та тих, хто мешкають у різних куточках світу. Ми отримуємо підтримку з України, Польщі, Бельгії, Австрії, Нідерландів, США, Канади, Австралії, Італії, Литви та Франції.

У планах — продовження гуманітарної підтримки Херсонщини й розширення партнерств. Зараз, зокрема, ми пропрацьовуємо більш системні рішення — створення, до прикладу, центрів психологічної підтримки для дітей, які пережили окупацію на Херсонщині. Починаючи зі створення фізичних просторів та закінчуючи навчанням й підготовкою спеціалісток.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Правами людини не можна поступитися. Важливо, щоби після нашої перемоги не відбувалось відкату назад у дотриманні прав жінок так, як це сталося після Першої та Другої світових війн. Ми маємо голосно говорити про лідерство жінок та їхню роль у цій війні, а також про те, що права людини не можуть бути звужені, через них не можна переступати, бо інакше за що ми воюємо?!

Жінки мають бути там, де приймаються усі рішення. Якщо жінки мають силу та витримку переживати біди зі своєю громадою, давати раду родині у нових містах та країнах, часто без знання мови й не маючи соціальних зв’язків та ресурсів, якщо жінки мають силу воювати зі зброєю у руках, місяцями працювати без вихідних й волонтерити, будувати нові мережі, фандрейзити мільйони доларів — ми точно готові приймати рішення та нести за них відповідальність. Зрештою, ми вже це робимо. І це має відбуватись також і на високому політичному рівні. Це справедливо та чесно.

Жодні обставини та ситуації не мають права знецінити наші досягнення. Ми вже усе всім довели. Ми з великою гідністю проходимо свій шлях у будь-яких сферах. Тому наше місце там, де ми самі вважаємо за потрібне бути. Це стосується освіти, роботи, нашого тіла, приватного життя, нашої безпеки та свободи. Вислови про те, що для жінок щось «не на часі», вважаю зрадою.

Також дуже важливо зараз для нас уникнути «пастки швидких рішень», адже у ній завжди є місце дискримінації, як прямій, так і непрямій. Спокуса вирішити проблему швидко та начебто з користю для всіх буде завжди. Але поняття «всі» не варто узагальнювати, бо ми усі різні. Тому відбудова має бути гендерно-чутливою, вона повинна враховувати різний досвід, потреби й інтереси різних груп жінок та чоловіків.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Нещодавно я отримала запрошення від міжнародних колег й мала виступ на важливій події, присвяченій ситуації, у якій перебувають українські жінки під час повномасштабної війни. Опинившись у залі, за мить до початку події я почала хвилюватись — довкола було чимало людей, що приймають рішення та розподіляють ресурси й допомогу. Хотілось якнайкраще й дуже точно донести потреби жінок, які знаходяться на щойно звільнених й прифронтових територіях, а також на територіях, що ще перебувають під окупацією. А потім я пригадала пані Оксану та пані Вікторію, Галину і Юлю, Катерину та інших неймовірних жінок. Вони зараз там, в окупованих містах та селищах, або ж допомагають, лікують, навчають, рятують людей під обстрілами у Херсоні. Їх витримка та міць стали мені опорою. Вони дали мені сили. Так само як й величезна підтримка з різних куточків світу. І це не просто слова. Пам’ятаю, коли оніміла від вибухів у Дніпрі, того ж дня отримала повідомлення з міста Ассен (північні Нідерланди): «друзі, генератори виїхали, пишіть, що ще потрібно».

Бажаю нам попри все дивитись на світлу сторону. Часом це майже неможливо, бо темрява наступає з усіх боків. У такі миті потрібно силою волі повертатися до світла, потужна сила нашої доброти та щирості здатна врятувати у найтемніші часи.

А ще дуже хочу побажати усім берегти себе й не знецінювати свій досвід та внесок у нашу перемогу. Немає маленьких справ та неважливого досвіду! Їх просто не існує! Абсолютне все наближає нас до Перемоги.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Не можна відокремити те, що було, від того, що маємо. Боротьба продовжується, українки за час війни стали сильнішими й водночас вразливішими. Жінкам дуже потрібна стабільність та захист, це потрібно усім, а нам дівчатам особливо. Ми щодня отримуємо повідомлення про втому, й, разом із тим, про силу та незламність. Кожна на своєму фронті. Тому зараз важливо підкреслити кожну жінку: військову, лікарку, волонтерку, домогосподарку, вчительку, маму, дружину і тд. Адже жінка може гармонізувати в собі 10 особистостей, настільки великі можливості у нас дівчат. І, коли ми переможемо, жінки знатимуть, як встигнути все і навіть більше. Саме дівчата зроблять усе, аби країна розквітала. Українки знайдуть необхідні сили для святкування перемоги.

Зараз потрібно цінувати й говорити про вклад жінок у нашу перемогу. Так наші крила стануть ще більшими, та ми зможемо ще більше.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Мені надає сил саме життя, моя родина, улюблена справа, кохання, можливість допомагати на своєму фронті та віра в Україну, у перемогу та ЗСУ. Побажати жінкам хочу лише одного — не чекайте найкращого часу, як би важко вам не було, після нашої перемоги потрібно стати й переможницею у житті, своєму житті. Якщо ви давно хотіли розлучитись — не вагайтесь, відкрити свою справу — відкривайте, говоріть про те, як кохаєте, не бійтесь плакати — це нормально, танцюйте, співайте, насолоджуйтесь.
І, як сказав один чоловік: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там де ти є». І все вийде так, як ви того хочете.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Мене надихають люди. Звичайні люди, які роблять надзвичайні речі. Звичайні люди проводять евакуації під обстрілами, пробиваються в оточені міста з гуманітарною допомогою, допомагають вижити у бомбосховищах, рятують інших з-під завалів будинків. Звичайні люди стали надійним тилом для українських захисників та захисниць. Так, підтримуючи одне одного, ми витримаємо, захистимо, відбудуємо, переможемо.

Право жінки — бути людиною, з якою рахуються, не більше і не менше (ми точно не гірші за чоловіків, як заведено вважати).

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Моя сила — це моя родина.

Жінкам України хочу побажати… не зраджувати собі, своїм мріям та переконанням. І все обов’язково буде Україна!

Ще рік тому годі було й уявити, що державу-агресора викинуть з Ради Європи чи Ради ООН з прав людини у Женеві.

Також одним з головних проєктів у моїй професійній діяльності є Міжнародна Кримська Платформа. Ми об’єднали довкола нашого національного інтересу — деокупації Кримського півострова, — понад 60 держав з різних континентів. Бо на сьогодні світ розуміє, що не може бути України без Криму.

Дипломат сьогодні — це зброяр, енергетик, рятувальник, психотерапевт, маркетолог, бізнес-просувач, аніматор, експерт-мультитаск. Ми тримаємо свій фронт так само затято, як наші воїни сантиметр за сантиметром повертають наші території. Я переконана, що за цей рік Україна стала більш суб’єктною та постійно нарощує м’язи. Ми побудували такий імідж України, про який мріяли понад 30 років. Наша держава зараз на вустах у всього світа, навіть у найвіддаленіших його куточках. Ми стали еталоном стійкості та сміливості.

Кожне наше досягнення на дипломатичному фронті — це внесок у перемогу та в майбутнє. Як каже наш міністр закордонних справ: «Немає нічого неможливого». І якщо 2022 рік був роком потрясіння, то, я вірю, що 2023 стане роком перемоги.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Я вважаю, що за цей рік повністю змінився дискурс. Сьогодні десятки тисяч українок захищають нашу державу зі зброєю в руках. Роблять усе те ж саме, що й чоловіки.

Ми в МЗС так само усіляко заохочуємо гендерну рівність, кількість жінок на керівних посадах постійно зростає. Сьогодні 15 амбасадорок представляють Україну за кордоном. У 2019 році, для порівняння, їх було лише п’ять.

Сьогодні варто більше говорити про жінок, які постраждали від агресії рф. Про тих, хто зазнали наруги від рук окупантів. Про тих, хто чекають своїх чоловіків з російського полону та в’язниць. Я захоплююся витривалістю українських та кримсько-татарських жінок, які не втрачають надії та стійко чекають звільнення наших земель від окупантів.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Найбільшою моєю мрією є повернення додому, до рідного Криму. Кава в будинку моїх батьків у широкому колі рідних та друзів. Я присвятила поверненню Криму своє професійне життя. Відчуваю, що сьогодні ми як ніколи близькі до того дня, коли ця національна мрія про перемогу, яку поділяють усі українці, здійсниться.

Хочу побажати всім українським жінкам віри в себе та Перемоги. У світі, мабуть, немає нічого, що не під силу українській жінці. Ми можемо все! Пам’ятайте про це та рухайтеся вперед попри перешкоди. І ви обов’язково досягнете бажаного, бо наполегливість винагороджується.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

Як юристка, я працюю у тих напрямках, де можуть бути корисними мої знання і досвід. З початку повномасштабної війни ми з «ЮрФем» запустили лінію правової допомоги постраждалим від сексуального насильства. Понад 30 адвокатів та адвокаток працюють у цьому напрямку. Паралельно також навчаємо фахівців реагувати на випадки сексуального насильства як на воєнний злочин. Разом вивчаємо норми міжнародного права та досвід міжнародних судових інстанцій. Не менш значною є й наша робота у сфері аналітики та розробки законодавчих механізмів ефективного розслідування сексуального насильства, пов’язаного з війною, та впровадження репарацій для тих, хто пережив ці злочини. Спільно із національними й міжнародними експертами, а також нашою владою, напрацьовуємо рекомендації та впроваджуємо кращі практики.

Минулий рік й початок 2023 року показали, що українське суспільство нарешті починає говорити про сексуальне насильство щодо жінок. Так, у нас ще дуже часто можна почути фрази «сама винна», «чому туди йшла» тощо, це показує, що ми ще «хворіємо». Але для того, щоби почати лікуватися, потрібно спершу побачити хворобу і назвати її. Тому саме зараз ми перебуваємо на цьому шляху. Сьогодні треба працювати, аби викорінити віктімблеймінг й толерування сексуального насильства, розробити ефективні механізми реагування на нього і, як наслідок, розбудувати безпечну для жінок і дівчат країну.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Жінки, з якими я працюю, та разом із якими ми робимо справи, сповнені сенсом. На різних етапах мого життя саме інші жінки були тими, хто допомагали мені не впасти, а коли я все ж падала, вони допомагали мені піднятися. Тому сестринство і взаємопідтримка є тією потужною силою, яка допомагає не лише вистояти, але й спільно розбудовувати безпечну, інклюзивну, людиноцентричну, економічну стабільну, інноваційну Україну, однією із цінностей якої є гендерна рівність.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Добра кава, собака, люди навколо. У зворотньому порядку 🙂
Я не маю універсальних рецептів для всіх. Просто бути тут і зараз. Бути дотичною. Знайти, відчути свою роль. Робити, що можеш. Це все одно наш час. Іншого не буде. Нам ніхто його не поверне після війни. Погана ідея «поставити життя на паузу». Іншого життя не буде. Треба жити тут і зараз, відвойовувати свій час і простір.

Збори, перегін машин на передову, волонтерство, військова служба — більше нема «традиційно чоловічих» або «жіночих» справ. Коли я спілкуюсь з жінками-військовослужбовицями, я завжди запитую їх про те, як це — служити у майже повністю чоловічому та доволі консервативному щодо питань фемінізму середовищі. І я чую відповіді про повагу та підтримку, про турботу, але ненавʼязливу, а таку, що працює на принципах взаємоповаги й солідарності. Спочатку це було дивно чути, але не могло не радувати, адже я більше очікувала відповідей типу «повагу та гідне ставлення до себе потрібно заслуговувати».

Я вважаю, що цьогоріч наше суспільство зробило величезний крок у бік рівноправʼя. Сподіваюсь, що задана тенденція лише набиратиме обертів.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Сил надає розуміння того, що для мене особисто немає іншої альтернативи. Або ми, або нас. Чим скоріше ми зрозуміємо, що це — наші реалії, до яких ми маємо підлаштовуватись, підлаштовувати під них своє життя, тим легше нам буде знаходити сили.

Окрім очевидного про мир, хочу побажати знаходити в собі сили на те, щоб помічати добро та світло у житті. Бо якщо ми хочемо йти далі та перемагати, ми маємо берегти себе та свою психіку.

Я увесь цей час спілкуюсь з іноземцями та іноземками, медіа й посадовцями, розповідаю їм про реалії російсько-української війни, закликаю допомагати Україні, донатити, вимагати від парламентів суттєвих дій, наголошую на ролі та становищі, у якому опинилися люди з інвалідністю.

А ще ми розпочали збір коштів для українських людей з інвалідністю на платформі Gofundme.

Про 8 березня та ролі жінок під час війни

У 2023 році ніхто вже не може назвати жінок «слабкою статтю» чи «прекрасною половиною». З початком повномасштабного наступу українки показали, що вони — невіддільна частина незламності й перемоги нашої країни. Я хочу, аби ми ще більше говорили про жінок в армії та жінок з інвалідністю. Нестача ефективних механізмів захисту від насильства, неврахування їхніх потреб, применшення ролі, відсутність у процесах прийняття рішень — одні з найкритичніших на сьогодні проблем, які потребують негайного вирішення.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Минулоріч BBC внесли мене до списку «100 найбільш впливових і надихаючих жінок у світі 2022 року». Я опинилися в оточенні неймовірно сильних, крутих, розумних та цілеспрямованих жінок, які змінюють цей світ на краще. І саме розуміння того, що у боротьбі за права, зміни та наше майбутнє я не одна, надихає й надає мені сил. Я пишаюся належати та представляти жінок з інвалідністю. Щодо нас існує багато негативних стереотипів, ми часто є «невидимими» як у суспільстві, так і в жіночих рухах. Я б хотіла, аби кожна жінка, в тому числі й з інвалідністю, відчувала солідарність, підтримку та сестринство, і памʼятала, що у будь-якій, навіть найважчій справі, вона не одна. Завжди знайдуться посестри, які підхоплять її голос, зроблять його гучнішим і допоможуть далі торувати шлях.

Кількість жінок, яка вже зросла в лавах ЗСУ, виставляє також пріоритет на зменшенні гендерного тиску і рівних правах в обійманні посад, на роботі зі «скляною стелею».

Нещодавній інцидент з «п’яними вечірками» наочно продемонстрував незрілість суспільства в площині розуміння того, що таке насильство. Тому ця тема також для мене є в пріоритетною.

Про власні сили та побажання іншим жінкам України

Моя активна соціальна позиція вже стала звичкою, частиною життя, без якої я не можу. Дуже важливо відстоювати свої права і кордони, я хочу, аби кожна це розуміла і не боялась робити. А побажати хочу лише віри — в себе, оточуючих і наші Сили Оборони.